Не по літах прогонистий, скупий на слово, суворий на вигляд і надто заглиблений у себе, він дещо ніяковів під час розмови, не знаючи, куди подіти свої неспокійні, натруджені руки. Вони не знаходили собі місця. То звично вихоплювали томик з книжкової полиці, то втомлено спадали на коліна.

Батько Архипа Михайловича був справжнім козаком. Велетенського зросту, рідкісної сили, він дивував людей не лише тим, що міг голіруч гнути підкови, а й кмітливою та розсудливою вдачею. А що вже руки мав золоті, годі й казати. Візьме, бувало, шмат заліза і таке викує, що не тільки Саварка, а й уся Богуславщина з подиву завмирає. Ще й досі служать селянам речі, зроблені його руками.

Та, мабуть, понад усе любив Михайло Люлька степ. Надворі ще зазимки, а він іде в поле подивитися й послухати, про що воно гомонить напровесні. А перша борозна, перший покіс виповнювали його серце святою любов'ю до природи. І синів своїх привчив до землі, ще змалку брав їх у поле. Мабуть, од батька і найменшому з ... Читати далі »

...І були три брати: одному ім'я Кий, другому — Щек, а третьому — Хорив, а сестра в них була Либідь.

Сидів Кий на горі, де тепер узвіз Боричів. А Щек на горі, яка зветься Щекавицею. А Хорив — на третій горі, від нього вона прозвалася Хоре-вицею. І збудували вони місто в ім'я старшого брата свого і нарекли його Київ. Був круг міста ліс і бір великий, і ловився там звір, і були мужі мудрі й тямовиті...

За імпровізованим столом у чернечій ризі сидить мудрець. Він схилився над товстим розгорнутим фоліантом — щось шукає, відбирає, думає. Благородні риси обличчя, сива борода, довгі й гнучкі, як у гусляра, персти...

Він жив і творив у тривожні та смутні часи. Коли могутню й монолітну Київську Русь підточували князівські чвари та феодальні міжусобиці. На київському столі сидів Святополк Ізяславович — жорстока, грошолюбна й підступна людина, котра вміла відштовхувати від себе навіть близьких. Доведений князівськими утисками до відчаю, простий люд не витримав — 1113 року в К ... Читати далі »

У липні 1907 року Леся Українка та її чоловік Климент Квітка, відомий фольклорист, дослідник української народної творчості, збиралися у Крим відпочити, «мати спокій після фізичних і душевних мук, бо таки людина більш не видержить, ніж її сила дозволяє...».

Поетеса мріяла присвятити якийсь час музиці та фольклору. Тут, у Криму, підтвердилося, що Леся і відпочинок — поняття несумісні. Саме тут попередній намір розгорівся у велику справу «зберігання тих предивних, єдиних на цілий світ пам'ятників творчості нашого народу», — справу, яка згодом стала надбанням світової культури.

Леся турбувалася: «Очевидячки, дума кобзарська, сей оригінальний витвір нашого народного генія, що не має собі паралелі нігде на всім світі, вмирає. Невже ж він умре без порятунку, без пам'ятника навіть?»
З її листа знаємо, що Квітка звернувся до відомого дослідника народної творчості Філарета Колесси з пропозицією взяти на себе запис мелодій історичних кобзарських дум. Очевидним ставав науковий ха ... Читати далі »