Не по літах прогонистий, скупий на слово, суворий на вигляд і надто заглиблений у себе, він дещо ніяковів під час розмови, не знаючи, куди подіти свої неспокійні, натруджені руки. Вони не знаходили собі місця. То звично вихоплювали томик з книжкової полиці, то втомлено спадали на коліна.

Батько Архипа Михайловича був справжнім козаком. Велетенського зросту, рідкісної сили, він дивував людей не лише тим, що міг голіруч гнути підкови, а й кмітливою та розсудливою вдачею. А що вже руки мав золоті, годі й казати. Візьме, бувало, шмат заліза і таке викує, що не тільки Саварка, а й уся Богуславщина з подиву завмирає. Ще й досі служать селянам речі, зроблені його руками.

Та, мабуть, понад усе любив Михайло Люлька степ. Надворі ще зазимки, а він іде в поле подивитися й послухати, про що воно гомонить напровесні. А перша борозна, перший покіс виповнювали його серце святою любов'ю до природи. І синів своїх привчив до землі, ще змалку брав їх у поле. Мабуть, од батька і найменшому з ... Читати далі »